Якось ввечері, у парку,
В тишині дерев сумних
Впали ніч з дощем на лавку,
Що стояла біля них...
Гамір вулиць раптом стих,
Кожен подих, кожен вдох
Розділилися на двох.
Ніч тремтіла, Дощик змок,
Так сплелися у замок,
Так ступали крок у крок.
Наче зведений курок
Відчували серця стук
І тепло холодних рук
Був єдиний дощ для ночі
Цілував ті темні очі:
Очі так до ласк охочі...
І обнялися в повітрі
Видно було лиш на світлі
Як пронизують краплини
Звужені нічні судини...
Закрутилась голова
Лишні були всі слова
Не торкалася їх навіть
Екон-криза світова:)
Дощ пішов, ніч приєдналась
Від дощу вона сміялась
Сяяла, в дощі купалась
Ним вона розпоряджалась...
В тьмянім світлі ліхтарів
Дощ покрив верхи дахів
В ніч закрився, закрутився
І до неба полетів...
Місто гасне, засинає
Ніч всі межі розчиняє
І з дощем, чорним плащем
Грішну землю покриває.