Бомжує день
Lana — 7/02/2009 - 17:31
Розшарпаний дзвінком годинника ранок
Кинувся ховатися у подушках зі страху,
А ми не застеляєм ліжка, хай ще поспить,
Пєм каву, забуваємо щось вдома,
Але на зупинці маршрутки пригадуєм
Сон, що снився вночі,
А ранок один вдома, пустує,
Допиває нашу каву...
Вечір невдовзі стукає ,б'ється в шибку
Тікає від змучених злих людей,
Слякоті, метушні - у помешкання,
Де світло і тепло, де їдять вечерю,
Дивляться телевізор і роблять уроки,
А потім синьо-лінива ніч виганяє Їх всіх-
Спати...
А де ж день?
Він бомжує,бо люди усі зайняті,
Нікого немає вдома,
До кого йому приходити?
Він ховається в офісах,аудиторіях,
Їздить у маршрутках, перечікує у метро,
А всі чекають, коли ж він мине?
Особливо, коли це - буденний день.
Як мало днів у нашому житті!