Перший раз палахкотів світанок,
Перший раз топила ніч твій лід
І благав відкрити неба браму
Із навушників „Аеросміт”.
Грали бомби іграшкових герців,
У навушниках рвало струну...
В душу, у довіру хтось продерся –
Ладив спокою безвихідну труну.
Друзки снів летіли у майбутнє,
Розбивали серце і шибки.
Думки – незбагненно-каламутні,
Посмішки – солодкі і сумні.
Хтось у ніч тремтячими руками
Набирав із острахом нуль-два,
Хтось черпав у Місяця кошмари,
Бо сюжетів для життя катма!
Хтось зав’язував на бантик свою долю,
Хтось полохав вулиці вогнем.
Ти прийшов – пішов, доволі!
Залишайся і паркуй уже свій бем...