Павло Архипович
Диво... — 4/02/2009 - 00:25
Крізь вишневий присмерк
Скелець-очей,
Що відкривали світ
І лили світло
Вийшов Він
Немов оповився квітом пісень
Немов поринув у полинову легенду
Немов став мармуровим куполом
Чиїхось спогадів
Чи мрійливим мінаретом
У синьому сап’яні небес
Посеред інших сонць
Віє пилом килимів,
В які загорнуті граційні полонянки
і кухонні кинджали
Хурем ріже пасмо і прикладає до вуст
Хурем плаче холодним нічним вітром
Хурем з тобою
Зникає у нічній імлі
Свого байдужого століття
Смальта мріє сонцем і марить кольором
Дихає променем пензлів
І кропиться священною вохрою
Ніби тисячі років до нас
Оранта рветься на волю
Благально здійнявши тисячоголосі очі
Крізь іконостас заборон
Ховаючи добре серце
В синьо-прозорих шатах надії
А Він іде
Слідами воскреслих зірок
Шляхами довгих століть
Сходами закинутих мрій
„І диво це ніколи не кінчається і не переведеться”