Приречені аж до згасання
Lana — 2/02/2009 - 21:53
Ловити хвилини, що падають з швидкістю світла,
Ходити по краю Молочного шляху в безодні,
Ми ж бо - живі ембріони у віртуальному світі
І жити у капсулі сплюнутій виміром часу не згодні.
Народимся потім в сузірях веснянного сонцестояння,
Щоб залишитися знаками Риби і Водолія,
В дотичних екліптиках жити приречено аж до згасання,
І знати - вершать наші долі мегавічні холодні світила.
Кількість рецензій: 1
Середня оцінка: 9.00