Все змішалось у вихрі,
Все розтопила зима.
Сонце зайшлося півнем,
З короною у головах.
Стала холодна крига
Парчею твоїх рукавичок.
Сніг ганявся і плигав
Обличчям, і трохи мжичив.
Видиво ранку пізнього,
А може, раннього вечора –
Пізно у дзвони бити!
Ти вже на мене приречений!
Повінню снігу талого,
Спалахом ночі покликало
Диво в країну нежданого,
В країну незведено-дикого!
Кров’ю стриміли артерії,
Щоб серце заграло мелодію.
І всі дерева-інферії
ридали, мов древні лодії...
А вогнище димно мовчало,
Гріючи черстве серце
Відьми, що стала людиною,
У цьому шаленому герці!
Кількість рецензій: 4
Середня оцінка: 8.75