всімужикиказли!!!
nacho one — 16/01/2009 - 23:08
«Життя – то невдалий аборт», - вишкрябав він на землі і чомусь тим дуже гордився. Люди завжди нагадували йому табун. Табун рибок. Чому не косяк? Бо косяк, то зовсім з іншої історії. Як в анекдоті: «Нє, то глюки тіпів з четвертого поверху». Тому й табун, в якому люди не можуть допетрати, як їм поводитися – як мовчазним рибкам чи пробувати себе в ролі іржавих скакунців. Так , за його думками, люди – то напівконі-напівриби. Такі собі рибоголові недокентаври. Ці істоти страшенно поверхневі, мов породисті коні, котрі іноді цураються навіть своєї тіні, бо вона – лиш огидне плоске проектування зображення їх геометричного тіла на земну площину. І жодної тобі величини форм, жодних ілюзорних обманів. Банальщина. А ще, звісно, люди позичили трохи і від риб – інших своїх першопредків. Просто тобі тотемо-анімізм на порожньому місці. Від тих, кого англійською гордо іменують fishes були взяті мовчання та надмірна скритність. І лиш алкоголь розв’язує їм язики і показує їхнє справжнє коно-рибне єство: особини homo sapiens sapiens після того, як добряче нап’ються, починають голосно іржати й вияснювати «кто кручє», вихиляючи гривами та постійно стукаючи передніми копитами об стіл, мовляв: «подивіться, які я собі підкови забабахкав», а після того гуляння в них неодмінно пролуплює «баньки» їхнє рибне начало. В чім це проявляється? Їх тягне поклик предків. Назад. Із суші – В МОРЕ! Саме тому вони опускаються на четвереньки й відправляються на пошуки води. І вони її знаходять. Часто можна побачити, як серед спекотного ранку поміж гарячих асфальтних смол лежить такий поціновувач предків в калюжі, можливо, єдиній на все місто.
Тому він вважає, що алкоголь не затьмарює розум, а прояснює деякі спірні моменти. Й відкриває шлях до знань предків – приховані чакри підсвідомості. Так і до кремнієвої сокирки після наступних півлітра додуматись не складно, а ще через 0,5 й до мотики дійти. Що ж стосується додаткових 500 грам, то після них уже ніхто нікуди не йде. Так він собі думав, розглядаючи власне відображення в калюжі. Навіть хотів написати про всі ці роздуми книгу, але, як завжди трапляється в нашім житті – щось неодмінно заважає втіленню мрій в реальність.
- Пішли додому, - крикнула Альонушка.
- Ме-е ме-еее-е, - відказав їй Іванушка й побрів не поспіхом за сестрою, цокаючи своїми копитцями. Нема чого пити воду з калюжі. Всімужикиказли!