Німий першобіль каяття
Магдан Ліна — 4/01/2009 - 19:37
Божевілля туман поглинає.
Тінь у дзеркалі – вже не моя.
Тільки місяць щоночі питає:
Чому йду без путі, навмання?
Куди ділись ранкові світання?
Де зоря, та, що долю спліта?
А у відповідь - довге мовчання,
Губи щільно клеймить німота.
Очі – повна безодня вагання -
Ні сльози не проронять в плачі.
Без надії і сни й прокидання,
Без любові обійми в ночі.
А що далі – прокльони? Благання?
Не зупинить ніхто й не спита.
Залишається вічність чекання
І німий першобіль каяття
Січень 2007
Кількість рецензій: 1
Середня оцінка: 7.00