Ковчег
Магдан Ліна — 4/01/2009 - 19:35
Я впала в ранкову тишу
Самотня, як арія соло.
Беззахисний сон мій залишив.
«Прощай» - вбило вироком слово.
Відчула мороз всім тілом,
І серця клітин землетруси.
Свідомість упала, зомліла,
Забились в агонії пульси.
В конвульсіях тисячі смертей,
Навпомацки, кров’ю наосліп,
Я напишу собі реквієм
Сотні разів поспіль
Слізьми розіллю океани:
Настане всесвітня повінь.
Із тверді мого кохання
Змайструю для тебе човен.
Дарую, без права ігнору,
Давши спільному «завтра» шанс.
Як візьмеш – попливемо угору,
Скину в воду помилки баласт.
1 грудня 2008
Кількість рецензій: 1
Середня оцінка: 6.00