Збірка: ІнколиНеПлачуть
Чи можу я говорити
відкрито
про свої почуття
Що серце
вистукує
ноти сумного кінця
Що м’ятою й
вишнями
пахне у мене в житті
І що розмовляють
ці спогади
мутні й сумні
і як
кораблі
випливаючи із синяви
так інколи
з’явишся і
повертаєшся ти
так серце
стріпалось у пташки
що в клітці сидить
а я ще
кохаю тебе
і не можу простить
так сіренько але
не хочу сказати
що геть
що барвами радості
вже не повернеться
лет
і тихо
спускатимусь з ліжка
сьогодні вночі
а ти
це все знатимеш
і не поможеш мені
і сонце стоятиме
й мовчки
сушитиме лід
а я споглядатиму
крізь мокру шибку
на світ
і світ це все знатиме
але не зараз
не час
а люди все знатимуть
знають все
люди про нас
і згадую день
як хотілось
щоб светер мовчав
щоб дощ шепотів
і до ранку
щоб не вщухав
і ковдра сказала
що ми
то єдиний метал
і ти щоб навічно
навічно
мене пам’ятав
у мріях
із стелі стікали
і колишні думки
що бачили світ
ще з середини
з серцевини
вино вже не пахло
і вишня
уже не цвіла
а я так любила
любили
та це все дарма
стрічками
обведене небо
і я не боюсь
сміюсь не крізь сльози
крізь розум
я серцем сміюсь
кому яке діло
кохання було і нема
куди ж воно ділось
коли повернулася я!