Збірка: ІнколиНеПлачуть
до відчаю обернене обличчя
в якому очі світяться в журбі
в них відображене усе сторіччя
приковане до символів вісні
у них всі ранки осені і літа
усі ридання весен і зими
але чомусь вони не бачать світла
і проклинають поглядом «умри»
яка тривога ненависть зневіра
яка огида знову за своє
утрачене для них слово «довіра»
цей погляд ніби струмом тебе б’є
у кольорі стоять німі питання
нейтралізують хід твоїх думок
шукаючи в чужих очах зізнання
вони не сміло роблять перший крок
зустрівши дивовижні вознесіння
пихатість хтивість і пусті думки
вогонь переростає в просто тління
а згодом навіває дивні сни
нещасними неможна їх назвати
мені приємно що вони сумні
але все ж мирно досить споглядати
на очі ці – самотні не пусті