Збірка: ІнколиНеПлачуть
Сентиментальність кидає
мені в обличчя листя.
Штурує в боки
і плює в обличчя.
Тривожний вітер
колихає штори.
Не вистоїть тут дім,
що без опори.
Ось перша стінка
падає і б’ється.
Летять цеглини,
у моє обличчя.
Вже скло розбите
розлетілось в шибці.
Порвались струни
у душевній скрипці.
Летять смітинки,
дощ змиває з вулиць
сліди злочинців;
пес на лихо скулить.
По вулиці несуться
люд і стоки.
Вода скрізь ллється
крізь брудні потоки.
Це лихоліття з розуму
вже зводить.
А спокій якось душу
в сон заводить.
І сон скорив,
не чути лиха того.
А нам байдуже...