Остання мелодія для скрипки..
Erla — 16/12/2008 - 23:13
Тиша – залізний ланцюг, що на шию надягнутий…
Темрява сковує мозок смертельним вінцем..
Правда виколює очі гвізками примарними..
Час огортає мене і спотворює все..
Слухала дощ.. Чарувалася світла іконами..
Тішила зорі присутністю неба в вікні..
Місяцем сяяла.. холод вбираючи фібрами..
Сонцем я сходила.. в світлі не сповнених мрій..
Стертою плівкою.. Згублено пісня лунає..
Скінчено фільм.. і актори уже у тіні..
Сховано скарб так далеко.. ніхто і не знає..
Змішано фарби.. полотна ж розірвані всі…
Росами путь вистеляла дорогою в пекло..
Квітами з пагорбів вічно стелила я слід..
Звуком снігів пролинала тихенько над містом..
Сон берегла.. обіймаючи світлом своїм..
Марення час.. вже закінчився.. Рани відкрились..
Правда з небес опустилася в руки мої..
Кров пролилась.. болем смутку стискаючи скроні..
Стрілки годинника більше не сміють іти..
От і скінчилася пісня .. банально можливо..
Але тепер все одно бо лиш смерть у дворі..
Танці танцює свої так причудливо – ніжно..
А очі ковтають лиш туги сльозинки німі..
Shism ©