Ти не плач,
все мине,
час загоює рани,
ми стаєм невразливі до болю,
як воїни.
...Ходить ніч по землі,
як монашка в сутані,
і ворожить на зорях долонями...
Я втрачаю тебе -
ти вмираєш у мене на грудях.
Цілий вік і життя
помирають у мене на грудях.
Ніч і тиша...
Біда і безлюддя...
Я втрачаю тебе
і боюся, що зранку це стане реальністю,
і відкине нас день
у різні кінці Вселенної,
як дві різні полярності.
І безмежжя світів
і прозора вуаль досконалості
запечатають серце
печаттю пророцтв
й самоти.
Кількість рецензій: 1
Середня оцінка: 8.00