Осіннє сонце
Лірика — 5/12/2008 - 04:37
Осінь… А ще вчора було літо… Не віриться, що всі метелики - веселинки розчинились у жовтій фарбі і зараз вже не посміхаються так по-літньому, а сонце, взагалі, скоро стомиться посміхатись – стане суворим, моргатиме червоним оком, наче світлофор, а коли всі перестануть чекати і вірити його посмішці, можливо, надумає здивувати, висрібленою інеєм, але зиркатимуть на неї суворо з-під лоба, мовляв, ще й знущається! Хоча… ОБОВ’ЯЗКОВО знайдеться хтось, кого та посмішка зігріє, на чийому обличчі намалює таку ж щиру, по-дитячому наївну, посмішку. А інші? Не зрозуміють. То й що? У кожного СВОЄ сонце – комусь треба ВСЕ, а іншому – вистачить мале-е-есенького промінчика зимового ранку…