Перепрошую
МаріЯ — 2/01/2008 - 17:25
Пробач…
За те, що я роблю пробач
Що з розуму сходжу
Прости
Відпусти
А ти відпустив
А я не пішла
Не можу, не буду, не треба
Остання надія весни
Що кригою наскрізно скресла
Останній цей спомин ясний
Прощальна надія кохання
Без сенсу, без віри в життя
Яке нас чекає вмирання?
Чи буде у нас майбуття?
Пронизують сльози пророчі
І біль не пробачить нам час
Світитимуть вічно ті очі,
Що я їх побачила раз
Пробач, я не знала
Не знала і віри не йняла,
Що ти є не мій і на все
Останні надії сплітала,
що час за водою несе
вдивляюсь у простір й не бачу
вслухаюсь у тишу й не чую
аж страшно того небуття.
Нічого для тебе не значу,
У твоїй дорозі ніхто я…
Не плачу уже,
вже не час
вже осінь не ниє дощами
замерзло скляними квітками,
усе, що не було між нами
і те, чого вже не забуду.
Як буду
В житті
Ще іти…