Соя. Запалений пластик.
Блимає калиною лампадка.
Хтось грає, як завжди, в теніс,
Сховавши в кишеню краватку.
Крихти. Мінливе світло.
Запал палючого ґнота.
Тут все обмежено пусто.
Тут все свою втратило цноту.
Тут всі забули про крихти
Поваги і крихти хліба.
Вони лиш завзято малюють
Хрестів надмогильний ідол.
Хапаючись за горлянку,
Вони роздирають шкіру...
Тобі, самарит-перехожий –
Втратили крихти міри?!
Сльозами тварин африканських
Голосять на наше прохання.
Синтетика їх лампадок –
Синтетика їх на Майдані.
І ваші сумні голосіння –
Сьогодні такі професійні...
В екстазі одної свічки
Готуєте анестезію...
Пластик ваших історій,
Пластика вогників жалю –
У когось цей вогник справжній
В очах неспокійних скрижалях?
По крихті збирати смуток –
Лампадка не згасне ніколи.
Не спи! Не забудь останнє!
Не треба історій кола.
Ці крихти – сьогодні в небі,
Мов зорі, мов очі благальні.
Ця крихти – для голуба миру,
Не тільки у день поминальний...