Голуби у небі голубім.
Обличчя, почуття, узвишшя...
Колись я мучилась від зим,
та то було раніше.
Однак - тихіше:
сьогодні хочу бути я ні з ким!
Хай мерехтять сніжинки за вікном,
хай мерехтять, я відчуваю простір.
Він через мене спокоєм і сном
в спіралі в"ється по космічним осям,
і так вже повелося:
одному в тиші краще, аніж двом.
У тиші можна бачити себе
і говорить до себе, як до Бога.
Вона безмірна, пахне як чабер,
вона - початок епосу земного.
І тиша - це незвідана дорога
тих голубів, де небо голубе.
Кількість рецензій: 2
Середня оцінка: 10.00