шерше ля фам
Диво... — 11/11/2008 - 01:22
Поетизм загостреного скла –
Поетизм гарячих крапель крові.
Суїцид – як скибки буряка...
Ніж рубає часу плин поволі.
Вся історія – у мене у руці,
В п’яльці недовипитих алюзій,
Піднімається, як пар вночі
По блискучій придорожній смузі.
Тать сердець – і дихаєш не в такт
Маршу для чужого свята.
Ґрати ангажованих гуляк.
Ґрати у зачиненій палаті.
Вітаїзм в бокалі плюскотить,
Мов сльоза в бензиновій калюжі –
Неважливо, як вагон метро
Колії із дня на день паплюжить.
Сонце все програло в твіст! Вже все...
Навіть хмару сірого безумства.
Під очей презирливий ваш свист
Я ховаюсь між одвірками молюска.
Я вдихаю ваш угар спокус –
З часткою важкого виховання.
На щоці розпеченим дротом
Я малюю хрест і сподівання...