Поцілунок Ангела
Аніта — 6/11/2008 - 21:05
Поцілунок ангела
Дитячий плач порушив тишу в теремі. Дитина народилася, й здавалося хотіла донести ту звістку всім в околиці. Мати змучена, з розплетеним волоссям але з щасливою посмішкою на устах. Повитуха протягла маленький згорточок матері, маля інстинктивно потяглося маленьким ротиком з закритими оченятами до материнської груді, з насолодою цмокаючи заснуло.
Гавриїл сидів на підвіконні, забавляючись пускав сонячних зайчиків маленькому створіннячку яке нещодавно народилося, й лежало в колисці таке безпорадне, посміхаючись беззубим ротиком від того, що сонячний зайчик лоскотав щічки. Чого Ангел спустився на землю й сам не знав, але щось тягнуло його до цього затишного терему, щось підказувало що треба додати сил жінці яка народжувала, ніби від тої дитини що мала народитися, залежало його життя.
Спустившись ранком наступного дня до дівчинки, Гавриїл приніс з собою білу лілею, підійшовши, поставив квітку до колиски малої та поцілував дитя в малесеньку рожеву щічку. Коли мати зайшла змінити дівчинці пелюшки, побачила квітку біля дитини, й чомусь не здивувавшись зовсім, поставила лілею в воду.
--Сільвейстре, назвемо нашу дівчинку Лілея! –промовила з чарівною посмішкою Марія, підібравши влучний момент за вечерею, знаючи вдачу чоловіка що на голодний шлунок в чоловіка характер ще той. А після смачних галушок з сиром та запеченого коропа в сметані, запивши це медовим квасом, в чоловіка був гарний настрій.
--Ну, Маріє, гарне ім’я, я не проти, --посміхнувся в бороду чоловік, --як на мене аби донечка щаслива наша була.
Дружина задоволена тим що коханий не перечив, пригорнулася до нього та палко поцілувала в губи.
Сільвейстр був одним з вірних дружинників Володимира Великого, вірний воїн та розумний чоловік, не один раз давав мудру пораду правителю Київської Русі. Марія як і всі жінки з не дуже заможних родин, приторговувала на ринку, доглядала за худобою та птицею. Дівчинка яка в них народилася, була первенцем та жаданою дитинкою.
--Коханий мій, що за думи тебе тривожать, лице похмуре й втомлене, чи трапилось що? –запитала Марія.
--Пам’ятаєш ми пів року назад ходили у похід з Володимиром, допомагали візантійському імператору придушити повстання, тепер Володимир вимагає аби імператор видав свою сестру Анну за нього заміж. Але він не давав згоди на шлюб допоки Володимир не прийме християнство, але й після хрещення Володимира Великого імператор робить спроби відтягнути шлюб. Завтра вирушаємо у похід голубонько моя, в Крим.
Марія припала до грудей чоловіка, на очі набігли сльози.
--Коханий мій, коли вже ти подаруєш мені спокій, в мене серденько кров’ю обливається як чекаю на тебе з того походу. –тихенько заплакала Марія поклавши голову на плече чоловікові.
Похід виявився вдалим, русичам вдалося завоювати візантійське місто Херсонес, після якого Володимир з дружинниками повернувся вдоволений від перемоги, а ще більше вдоволений був від того що нарешті відбудеться шлюб з Анною.
Марія змінила Лілеї пелюшки та почала годувати дівчинку. Раптом хтось погрюкав у двері, жінка аж здригнулася.
--Любий, відчини. –гукнула дружина Сільвейстрові.
На порозі стояли воїни, настроєні були войовниче але знаючи що Сільвейстр приближений до Володимира говорили спокійно.
--Сільвейстре, збирайся з родиною до притоки Дніпра, де річка Почайна, наказав Великий вихрестити всіх!
Зібравши родину Сільвейстр вирушив з юрбою киян до річки. Старий піп лякливо дивився на великий натовп, адже донедавна Володимир хотів до шибениці відправити попа привезеного з Константинополя. Незважаючи на опір народу, кияни та землі руські були освячені. Загони дружинників ламали та спалювали ідолів язичницьких, почали будувати храм Божий.
Дівчинка поволі зростала, золотаві кучерики обрамляли кругленьке личко, карі очі були проникливі ніби заглядали прямо в душу, великі довгі вії, гарненьке дівча немов й справді квітка. Ходила одна гратися до лугу зеленого, залишаючи своїх друзів-однолітків, хоча й була досить дружелюбним дитям. Мчала босоніж в сорочці білій, по ранковій росі, волосся розпущене, бігла на зустріч з другом якого любила як брата.
--Доброго раночку Гавриїле! –вигукнула Лілея.
--Вітаю тебе чарівна красуне! –посміхнуся Ангел, --Як спалося тобі дитя Боже?
--Снилася чарівна казка, я була у вдвічі більшому теремі ніж наш, з золотою діадемою на чолі, снився юнак якийсь тримав мене за руку, Гавриїле, таки гарний сон мені наснився!
Підійшла до Ангела та обійняла за шию, чмокнувши в щічку.
--Розкажи мені Гавриїле, про своє життя ще, у тебе там на Небесах так хороше. –посміхнулася Лілея. –Я сплету тобі віночок з васильків, хочеш?
--Так люба Лілея. –якийсь сум відбився в очах Ангела.
Лежали просто неба, нескошені трави ще такі зелені й соковиті так і вабили мов килим пухнастий. Дивилися як пливуть хмаринки в небі.
--Ось ця Гавриїле схожа на нашу овечку, така ж кудлата. –хіхікнула Лілея.
--Лілея, тепер коли ти вже виросла, я маю тобі дещо розповісти. Одного разу 18 років назад, я почув молитви, щирі молитви від самого серця, коли я спустився я побачив жінку яка мала народити дитя. Вона стояла на колінах та просила дати їй сил, та захистити маля. Я допоміг їй, народилася ти, Лілеєчка. Всі твої вісімнадцять років я спускаюся щодня на землю аби потішити тебе новою казкою чи розповісти про життя людей за горизонтом. Але так жити мені зосталося два роки, потім я не зможу приходити до тебе, в мене Там є інші обов’язки й справи моя люба квітонька.
Слухаючи те, Лілея мимоволі почала плакати.
--Гавриїле, як же я житиму без тебе, в кого питатиму поради? Мені так добре з тобою.
--Квітонька, я буду приходити до тебе інколи у снах, я оберігатиму тебе все твоє земне життя Лілея.
Прибігши додому дівчина побачила пораненого батька який лежав на ліжку.
--Татку! Що сталося? –вигукнула з порогу Лілея.
--Вже все гаразд, донечко, на полюванні вкусив вепр, ох і зуби має звірина, до сих пір кров не зупиняється.
--Я допоможу тобі батечку, закрий очі я промовлю заговор цілющий.
Батько слухняно закрив очі, дівчина прошепотіла ніжним голосом:
--На морі, на океані, на дерев’яному буяні там стояла хатка, в тій хатці три сестриці навколо дзвіниці. Вони кров зупиняли, рани зшивали, ох ти рана заживися, ох ти кров зупинися. Амінь, амінь, амінь.
Кров дійсно зупинилася, а звідки той заговор дівчина знала й сама не могла второпати, але побачивши на підвіконні усміхненого Гавриїла, зрозуміла що за чудасія.
Відпочивши Сільвейстр покликав Марію та забажав поговорити з донькою.
--Лілея, донечка, ти в нас одна, не дав Бог більше нам діточок, ти ж знаєш що любим тебе більше всього на світі крихітко наша, –мовив батько, --сьогодні на полюванні молодий Ярослав зберіг мені життя, якби він не випустив стрілу в того дикого вепра, я був би вже з предками. Він просить твоєї руки Лілея, Ярослав з гарної сім’ї, та й сам вдалий хлопець, та й із-за події що сталася я не зміг йому відмовити. Донечко, на Різдво й весілля справимо.
--Батьку, батечку, --залепетала Лілея, --я не можу, я не люблю його, не губи мене батечку…
Підійнялася й побігла геть з хати. Як то тепер жити так, з нелюбом все життя? Як же батькові перечити? Питання, одні питання, а відповіді жодної. Прибігла на луг, гукнула тихенько Гавриїла.
--Лілея, дівчинко моя все буде добре, повір мені. –погладжуючи волосся дівчині мовив Ангел.
--Я не можу…
--Ти ж ще не знайома з ним, він гарна людина. –не здавався Ангел.
--Як ти не розумієш Гавриїле! Адже я кохаю тебе! –промовивши те кинулася геть.
Мабуть непроста то річ кохати Ангела…
Здавалося б, хіба можна здивувати Ангела, але Гавриїл стояв ніби сталося якесь неймовірне диво, та й хіба не диво то…
Лілея прибігла додому, забігла до терему в свою кімнату, впала на коліна й почала молитися, простояла в молитвах до самісінького ранку, просила Бога й долю, й всіх сил небесних дати їй сил якщо така її доля, просила аби згасло то полум’я любові в душі яке розпалив Ангел, за що ж таке життя немилосердне…
Чи то придрімала, як прилягла на ліжко, чи то видіння було. Привиділося немов хтось кличе вдалині, почула голос, такий ніби рідний та знайомий, кликав до себе й так тепло ставало від того голосу на душі. Пройшовши трішки побачила Гавриїла.
--Лілея, я прийшов по тебе. У тебе є вибір, зостатися на землі, чи піти зі мною, але ти більше ніколи сюди не повернешся. –промовив ніжним голосом Ангел.
--Якщо й ти мене так палко любиш Гавриїле, я згодна облишити своє життя на землі. –відповіла Лілея.
--То ходімо моя люба, вже час. –Ангел взяв дівчину за руку й повів світлою вулицею, кругом цвіли квіти, світило сонце, ось і ще Ангели, усміхнені такі, вітаються, як хороше тут. –подумала Лілея й ніжно поцілувала Гавриїла.
Марія зайшла в кімнату доньки аби сповістити радісну звістку, в неї буде братик, але на ліжку лежала лише квітка лілеї…