Подих тьмяний виводить малюнки
На несвіжих нічних простирадлах..
Це німої уяви дарунки,
Що в думках заблукали безрадно.
Тихо в домі пустому, крізь штору
Видно місяць, що вийшов з-за хмари..
З твого сну оживають потвори,
Крижаним насувають кошмаром..
Тихі звуки складаються в слово,
Що боїшся і прагнеш почути..
Морок шепче свою колискову,
Підкрадається ззаду нечутно..
Простягає знекровлену руку
І за горло стискає безжально..
На гірку та нестерпную муку
Він тебе прирікає фатально..
Піт холодний тече, відчуваєш,
Огорта каяття безнадійне...
"Гей, прокинься!"-мене ти штовхаєш-
"Де ти, в біса, поклала снодійне ?"