КВІТНЕВИЙ САД
sveta — 13/12/2007 - 22:22
КВІТНЕВИЙ САД
Квітневий сад... Бувають моменти, коли людина потребує якогось певного спокою. Бувають моменти, коли єдиною втіхою є розмова гілок, які колише вітер, наче щось нашіптує. Вони торкаються одна одної, оббиваючи пелюстки ніжних квіток, що в свою чергу створюють відчуття мелодії, кружляючи в танку, лягають на шовковий, зелений килим. Килим уквітчаний кульбабами, і таке враження, що то загубилися промені сонця у пишних косах Землі, виблискуючи і тут і там. А духм’яний аромат цвіту, який вдихаєш широкими ніздрями, проймає невизначеним спокоєм обмерзлу душу – зігріває. Тоді, насправді, відчуваєш, що усе навколо тебе живе: співчутливим поглядом піднімаєш траву, що лягає під твоїми ногами; бачиш сльози обрізаної, чи обламаної гілки... Та невдовзі розумієш – трава вклонялася Землі, а натомість зламаної гілки виростуть нові. Тож, людина повинна віддавати душу живому, щоб відчути життя; створювати гармонію власну і поєднувати з гармонією навколишнього середовища, тим самим жити даруючи снагу й любов.
Квітневий сад... На якусь мить, ти спантеличений власним відкриттям. На якусь мить – уквітчав душу вірою... мить, що називається життям.
ВІДПОВІДАЛЬНА МИТЬ
Відповідальна мить. Коли саме вона настає? Як її розпізнати між миттєвостями, що складають життя? Напевне, саме слово – жити, з того часу, лише коли ти починаєш розуміти його суть, надає розумінню якогось певного буття, бо ти виявляєш любов до життя. То є одна з миттєвостей, що збагачує твій світогляд, по-дитячому невинний. Та настає час, коли дорослішаєш. Ті чи інші вчинки, ті чи інші події залишають в душі неабиякий слід. І саме в ту мить, хочеш відчути себе комусь потрібним – життю. Бо саме в ту мить, коли ти народився: породив безліч миттєвостей для оточуючих людей, собою доповнив їх. І так на протязі всього життєвого шляху доповнюєш нас, тим самим себе. Настає мить, коли людина самореалізовується. Настає мить, коли здається, що людина закінчується, як людина – безвихідь, нерозуміння, біль... і саме ця мить стає відповідальною, бо ти відповідаєш за життя. І вже в котре маєш сприйняти ту біль не в прояві слабкості, а в прояві розсудливості, випробування, що мине і навчить. І ти знову подивишся на світ з любов’ю до життя, по-дитячому наївно. Бо бувають моменти, коли людина потребує спокою, і єдиною втіхою є розмова гілок, які колише вітер, наче щось нашіптує...