Здається, що весь світ стоїть десь на краю Землі
І дивиться в безодню, тих загадкових почуттів,
що сповнили чиєсь розбите серце.
Здається всі спостерігають лиш за тим
Як переносиш ти нестерпні муки болю
Й не знаєш, що робити з попелом в душі,
Який залишив темний слід надовго.
Здається розум шаленіє від думок,
Коли життя через вікно у дім заходить
І все що ще існує навкруги – так це
минулого прекрасні тіні.
Здається щастя існувати перестало.
Воно десь зникло, розчинилося в повітрі.
Його лиш присмак залишився на губах
Й не зникне певно вже довіку.
Здається зупинилось все, завмерло,
Життя сповільнило свій крок
І час як мука став за пережиту вже давно любов,
Що так закінчилась раптово.
Здається доля ставить
Обличчям світлим до стіни звичайні речі,
А темне дивиться у твої очі
Й не знаєш, що воно сказати хоче:
Навчити, попередити чи з світу зжити.
Здається божеволієш….
Здається…
Сон чи дійсність це?