Exit=Enter
Диво... — 19/10/2008 - 15:34
Збірка: 00:00
Скло і очі – мов з дорогого пластику,
Занедбаний погляд на речі.
Для мозку мого гімнастику
Замінено думкою втечі.
Невидюще око і руки,
Що не краси торкались...
Вже мрії мені замало –
У життя я вже бо награлась!..
Сьогодні уповні місяць –
Як сонце, як пів-кокоса1
Здається, під вітер срібла,
Там хтось гуляє по космосу...
По миті лезу фатальному
Там хтось стрибає у „класики”.
У миті життя вирішальні,
Вмикаючи пафосну класику!
Там спати немає сенсу,
І там не буває істерики.
І все там 6 незнано-чарівне.
Нащо відкривати Америку?
І свіжого зайвого ранку,
Як принц свою чистив планету,
Кожний з натхненням нестями
Вигадує велосипеди...
Там все чудово-кондитерське!
Туди мені брама зачинена.
А тут усе пусткою кличе
Заходу даль малинову...
Я – віддзеркалення речень.
Я – у луні від голосу.
Я – це мить загублена,
Запах стиглого колосу...
Я не лишатимусь (нащо?)
Коло скляних ідеалів.
Я не літатиму в простір...
Мені все чогось замало...
Так самолюбно-підступно
Бажати не-знати-чОго...
І руйнувати з жагою
Уяви життя пустого...