З присвятою
Диво... — 10/10/2008 - 21:18
Збірка: 1+1=1
Де Рим, скажи? А де Флоренція?
Де фрески, мармур, Бенуале?
Порожні списки – квінтесенція.
Та ні! Ніде ми не бували!
Ми мирно осінню впиваємось,
П’ємо, мов сидр, бурштин доріг,
І під дощем ми забуваємось,
Як написали Бах і Гріг!
І пил усмішок, і метро амброзія –
Дарунок ельфів і богів.
Відмовити тобі – не в змозі я,
коли Дніпро з мосту горів!..
Гол у ворота жовтій осені –
І мій гербарій із ниток.
Я трек за треком тебе слухаю,
Душі останній твій куток...
І причаївшись, мов осиковий
Або дубовий лист у гаю,
Ти намалюєш фарбою на стінах,
Ти прокричиш нестримно: „Я КОХАЮ!!!”
І кинеш лист у скриню осені,
Без марки, штампів, навіть слів,
В осяянні кривавій зошита,
Неначе ти під куполом говів...
І огорне цю залу жовтим килимом
Кориці, м’яти і ніжних пригод...
Торкання вій... торкання подиху...
Вимовних дій – невимовних угод.