Кохання Данте
Bodo — 9/10/2008 - 15:18
Не помирай… Залиш мені
Хоча б статичне існування.
Моє життя живе в тобі
Твій тихий біль – моє страждання.
Я ладен знищити цей світ
За посмішку в твоїм обличчі,
За ніжний дотик твоїх слів
Моя кохана Беатріче.
Твої гранатові вуста,
Моїми змочені сльозами
У мене крадуть Небеса
Й печаль пронизують літами.
Зів’яв кохання дивний квіт,
Пустоти серце полонили.
І яблуні ронили цвіт,
І квітнуть більше не схотіли.
Кількість рецензій: 6
Середня оцінка: 8.33