Старе, як світ
Диво... — 2/10/2008 - 19:17
Збірка: 1+1=1
Твої крила – це тільки фобії,
Твоя кров – це есенція мандрів,
І лунає твій голос замріяний
Сніговими завалами Андів...
Ти бував і комахою й левом,
Ти струна від гітари напнута.
А разом ми – два чоботи пара,
Поганяємо пряником й кнутом!
Ти мов маска незрима і тонка,
Ти герой у театрі Кабукі.
Серед квітів сумішшю незнаних
Хай я буду грайливим бамбуком.
Ти – не тінь і не форма! Ти рима.
Ти рядки не доповнених речень.
Ти кохання моє і наснага.
Ти пізнання моїх заперечень...
Кількість рецензій: 3
Середня оцінка: 8.00