Котяче щастя
Лукреція Крон — 20/09/2008 - 00:45
На жаль, заклять таких не знала дотепер
Коли б душа твоя вселилася у кішку
Робила б вигляд, що не бачила химер,
Ховала би тебе у шовку ліжка
І жоден би не знав, як я жила,
Та й жодного до себе б не пустила
А кішечка б із рук моїх пила,
І я б її брехливо так любила
Я шепотом книжки читала б їй,
І заглядала ніжно в темно-сірі очі
Гуляли б ми по осені сумній,
Й вертали знов твою подобу, коли схочу
Шляхом обійм, шляхом брудних заклять,
Я повертала би тебе у марень сяйві
У час, коли будинків вікна сплять,
Щоб мить палати у тенетах вуст, принаймні
На підвіконні в дощ чекала би мене,
Дивилася б на крапель візерунки
Колись потворна казка, все ж, мине,
Та твоє нявкання солодше від цілунків!
Тепліше твоє хутро за вогонь,
Що гріє так безжально мої руки
Коли ховаєш сум на дні долонь,
Під мелодійний за вікном негоди стукіт
Просити вже тепер немає сил,
Бо у свідомості тумани і провалля
Немає користі, на жаль, з нічних світил,
І знов запізно - сцена ця фінальна
Я не знаходжу слів і дим від чарів сплив
І щоб всередині нарешті стало тепло
Сховаю від мутних жовтневих злив
Забравши із твого - у власне пекло...