Розчарування наївного до свинства романтика
CHUCK — 17/09/2008 - 15:13
Повторно капітуляція перед власним розумінням доконечної необхідності існування в світі гімна вирубила мене. Поставила на зарядку чи тупо заземлила мого нарваного клоуна і зробила з нього лише провідник свавільного, дикого до біснуватості струму, що народжувався в мені через небажання розуміти неоднозначність і сірість фактури життя.
Нестерпна меланхолія. Почуваюсь як рослина. Ні радості ні смутку, ніяких почуттів, навіть відчуття притуплюються. Дубіє все тіло, а особливо і без того затерплі від холоду руки. Усвідомлюю, що завжди так не буде; так буде не довго. Але проклята, підперта моєю слабкістю зневіра безжально коле в самісіньке, зморене самотністю серце своїм щербатим, брудним нігтем - не хоче прощатись. Вона каже до-побачення. Мій випитий фонтан вже давно переповнений її монетами. Вона завжди залишає там свій аргумент для роздумів на одинці і темного сарказму в товаристві мстивих, всевідаючих, балакучих до віртуального синця під оком оракулів – «Основи, прошу пробачення, де ваші основи?», мудро і недоречно питає вона навколишній галас. Де ваш аргумент і право говорити, а не тупа, квадратно-дебільна кондукторська логіка - «Що у вас за проїзд?» (три прийнятних варіанти відповіді: а) повний будь-ласка /сука/; б)студентський будь-ласка /сучара/ в) посвідчення /будь-ласка/). О Боже!!! Для проїзду вам потрібне посвідчення? Яке посвідчення? - де ваші фарби і імпровізація, де сп'янілі від марнотратства погляди, що надихають друзів і убивають їхню байдужість до вас, заставляють їх вас любити або ненавидіти. Справні платники податків, - де ж ваша розкутість і голосний сміх, що злять потенційних і прихованих ворогів, а щойно байдужих оточуючих вводять в стан ступору? Де ваш внутрішній шабаш, що стає друшляком для добрих, надійних гамнюків, які вміють розрізняти головне від другорядного, кінчених старих наркоманів, яких ваша доза давно не вставляє і які завжди докурюють до кінця (свого чи папіроси) - ситом для них і грізним шумом злитого гімна для передчасно постарівших братів наших старших та інших ближніх і дальніх родичів - особин з родини локального, провінційного побратимства. Банкових хом'яків, що прожили насичене п'ятірками з фізики і хімії життя швидше ніж встигли за цей час постаріти. Тільки не пояснюйте, прошу не пояснюйте мені, що там у вас в душі я потребую не цього, не пояснення,… я кричу безпросвітно вам про наглу потребу не пояснення, а прояснення; про необхідність свободи і простору, які звичайно ж не поміщаються у цих коморах, шопах, сараях, кладових, бункерах і дотах, в темних, таких теплих від газовипускання взимку і прохолодних від постійного «морозу» літом підвалах – ваших душах, де цвітуть хіба що старі запаси бульби. Ви змордовані життям євнухи і кастрати; ви, безплідні через постійні моральні аборти бляді, де ви? Вас нема! Ви – повітря. Ви як привиди, у вас віриш або ні… срані привиди. Я не вірю в привидів я нарешті виріс зі своїх старих примітивних догм, релігій і основ. Вони мені вже не пасують – не той розмір і фасон не той. Все ж це досвід ваших тверезих поглядів став для мене риштуванням на обсипаному фасаді облупленої від постійного артилерійського обстрілу , моєї, спотвореної голою цеглою, будівлі. Проте… - Основи всеодно руйнуються, їх відсутність тепер простежується в усьому на чому стояв мій світ… Тверда скеля вже давно пішла тріщиною, кришиться неквапно і малими чи більшими шматками осипається в безодню. Така колись чітко зрозуміла, тиха, мила, зручна, ручна, така здавалось міцна тиша незцілимо поранена шаленим шумом навіженої, дикої стихії; вже ніколи не відновиться. Наріжний камінь піддався руйнації. Палуба під ногами стає прозора. Крізь днище вже видно багатоликого Змія, що звивається залитий світлом – темрява пробита наскрізь променем Вранішньої Зорі. Обрій загорівся…
Будьте обережні - світає…