Назва?-непередбачено автором! (1,1)
антін — 13/09/2008 - 23:12
Тут не буде позитивних героїв. Негативних теж. Героїв узагалі не буде
Яна.
Сон. Казка і кохання. Пробудження. Смерть.
Орист.
Ранком його розбудив «хтось». Його завжди «хтось» будить. Дивно, адже він живе сам. Можливо це його вигадки? Надворі темрява, тільки для нього третя година ночі ранок .Щось переповнює. Якісь почуття. Але які? Орист як звір має тільки тваринні почуття. Я назвав би це пустотою... Пустота це ніщо і як вона може переповнювати? Читач може це забути, адже історія не про це. Хоча який читач? Його немає, це солодкий обман, читача непередбачено автором(чому? –не знаю). Я не автор,я пишу . Отже четверта ранку. Ну ж потрібно дати людині годину на збори, тим більше в таку подорож. Взято лише флешку сумнівної якості, і пістолет якості відмінної. Гроші відсутні. Надворі ніч, йде дощ. На чорну сорочку падають дрібні та теплі краплі дощу, ще тепліший вітерець розвіває довге волосся, предмет заздрощів кожного «реального пацанчіка». Холодний пістолет, в сумочці через плече,якраз в таких випадках і допомагає. Орист ще не знав що він не пригодиться . Надворі його уже чекали. Дивний бус мерседес зеленого кольору, який щодня їздив певним маршрутом, сьогодні був порожнім й сумним. В середині було порожньо. Тільки водій. Отже їх ще нема.
- Куди їдемо спочатку?
- До Олеся…
Олесь.
Дивний хлопчак вийшов з під'їзду, і здивувався що бус уже чекав його давно.Він стояв так ніби завжди тут стояв. І так повинно було бути.Але двигун видав буса! він парував теплом. Олесь завагався а чи не залишитись і приєднався до присутнього всередині Ориста. Їх обох чекала довга мандрівка, один з них ніколи не повернеться до цього міста. Але хто? Цього ніхто не знав.Та навіть те що хтось не повернеться вони не знали.
Анжила.
Що вона собою являла колись сказати важко. Що являє наразі неможливо. Про що думає, чи думала, ніхто не знає. Єдине що можливо зауважити це настрій. Ранком вона вийшла з дому. Таки направду ранком. І просто сказала «привіт».
Хтось.
Я НЕ БУДИЛЬНИК!
...
Ціль подорожі – чудовий будинок в горах. Про красу гір вже багато сказано, тож не буду повторювати. Ористу боліло те що Анжела може кохати іншого, але це ще він міг пережити. Найважчим було те що Олесь, його найкращий друг немовби здурів. Олесь як йому здавалось будь-що хотів закохати у себе Анжилу, і те що вона подобалась Ористу його нервувало. Як важко втрачати друга, через якусь там дівчину. Дівчину в яку ти сам по вуха закохався.
Дні в горах летіли непомітно. Анжила з хлопцями здружилася, хлопці навпаки ще більше віддалилися.Багато різних мандрівок,насолода тим теплом яке ще було. Яке ще мусіло побути тут. Тут і зараз. Бо пізніше зима(нима?)...а зараз осінь...листя вже випало і йому не судилося довго лежати!!!
Напередодні повернення, зявився можливо єдиний шанс провести ніч у цьому будиночку... Пишний і розлогий сад давав знати що цим угіддям сотні років. Будинок це повність підтверджував, своєю гротескністю, величністю. Але чомусь і сумом...він був весь сповнений сумом, не останню роль у цьому вражені відіграє архітектурне оформлення будівлі, і скульптурне саду. Хіба сад найцікавіше місце? Звісно ні! Варто пошукати речі! Речі власників, котрі були полишені тут, бо в них відпала потреба, але вони залишили свій слід в історії. От лише якій? Це вже питання кожного окремого предмета... А де можна шукати таких речей?-Звісно на горищі! Але піднявшись масивними сходами ручної роботи, які чомусь мають владу зачаровувати дівчат, і побродивши по кімнатах не було знайдено ходу вище.... А жаль. Судячи по кімнатам це дійсно старовинний будинок- стіни дуже високі, набагато вищі за теперішні квартирні. Хоч паркет і був трухлявий, але все одно це й будинок залишається мрією сучасного покоління панянок, яке закохане в старовинні речі. Орист з першого погляду закохався в будинок, і вже було собі мріяв про такий же...і кімнату на горищі...."осьдечки-там, де те вікно між двома башточками". На жаль дороги туди не знайдено, що ж є ще один варіант не гірше нажитися історією. нажитися не в корисливих цілях а для душі, по доброму.дуже здивували відчинені двері в підвал і Олесь рішуче туди подався. Звідти потягувало гниллю, а головне кров’ю. Такою свіжою що бігли мурашки по пузі. Здавалось там ніхто не був десь з десяток років. Хлопчаки вирішили що краще покинути підвал як найшвидше.Чого звісно не зробили. Трійця мандрівників вирішила стати героями, і поспішила в далі. Першим туди запхався Олесь, за ним Орист. Знайшлися вузенькі сходи на горище... Збиратися по них не завдавало проблем,нагорі був люк. Відчинений . Дивний холодний вітер просочився крізь люк, і всім одразу стало моторошно в темряві щось рухалось. Це щось було два метри заввишки проте дуже худе. «Щось»розправило крила .
Друзі залізли нагору. перед ними був ангел? скоріше - ні.В ангелів білі крила!!!!
Олесь довго дивився в очі "Ангелу" .За хвилину вигукнув «вб’ємо цього недо-ангела», підняв з землі якусь трубу і кинувся на ангела. Один помах і чорна постать похитнулась.
Ще один помах і мертве тіло валиться на землю. Правда це тіло Олеся. Орист витягає пістолет але зустрівшись з очима Чорного розуміє що дарма. Він ніколи не нападає сам, просто він має лякаючи зовнішність. Але це не привід його вбивати за це. Він хоче існування. Чи зрозуміла те Анжила? Ні. Вона так і не второпала чому Орист не вистрілив у нього, а чорний ангел просто усміхнувся, вклонився і виринув у прозчинене вікно.І саме це стало причиною того що вона страждала до смерті, не відчула справжнього кохання. Орист сумував за другом, який ще довго приходив до нього у снах, і казав що зрозумів похибку. Орист прожив не довго, в тридцять років життя його закінчилось, завдяки інфаркту.
Хоча саме завдячуючи цьому Орист прожив аж стільки! він зрозумів що в сучасному світі крила можуть зле трактувати і жити стане важко....
Саме крила являли собою мрію Ориста
Анжила,яку направду звати зовсім не так,як і всіх описаних тут, закінчила життя самогубством, списавши все на нерозуміння світу, і неможливість зрозуміти людей. Цікаво як би все розвивалось якби вона це усвідомила, й по іншому подивилась на світ і людей що її оточують.
Імена змінені для того щоб ніхто не впізнав себе, якщо з якоїсь дурнуватої причини це прочитає, що зовсім не передбачено автором. Чи може хтось уже впізнав себе? Ні? Розумію ми усі сліпі. Потрібно частіше звертати увагу на духовне. Проте за задумом «це» не має читача. Не передбачено автором.
Яна - кохання.
Орист...
Писака- я
Автор?
Так немає його, не існує!