Література
katastrofa — 25/11/2007 - 16:19
Світлана Корчагіна
Л і т е р а т у р а
Проходжу повз дорогу книжкову крамницю. Скільки людей на світі – стільки книжок! Лежать на книжкових полицях рядочком ці книги, одна поруч іншої. Їх обкладинки різноманітних кольорів, різних розмірів. Автор одної – іспанець Сервантес – демонструє диваків світу цього; автор іншої – вузькоокий японець Муракамі – заводить мову про те, що робиться опісля темряви; титан-українець – Бердник – закликає до всесвітньої любові космосу; авторка ще однієї книги – Деркачова – прославляє статевість; автор іншої – Покальчук – роздирає надвоє завісу пристойності; ще один автор – де Мелло – розповідає древні притчі; норвезький автор – Ґордер – очима янгола заглядає у задзеркалля. Одні з них ридають, другі сміються, треті лякаються, четверті літають, п’яті розмірковують, шості віддаються розпусті слова... А деякі і літають і сміються; і лякаються і розмірковують... Деякі оптимісти, деякі реалісти, деякі просто зануди. Деякі філософи, деякі фантазери, деякі проповідники... А деякі поєднують то все вкупі. Дехто володіє словом бездоганно патетично, декому то вдається кострубато і непереконливо, декому легко і летючо, декому важко, наче під гору камінь пхати... Їх так багато авторів і ще більше книг. На всі смаки, на всі рівні інтелекту, на будь-яку кількість часу і на всякий настрій, про різні міста і місця, про жінку, чоловіка, янгола, помаранчі... Книг безліч. Їх так багато, як людей! Література – наче життя.
Так от, проходжу повз дорогу книжкову крамницю. Вдивляюся у вітрини та тихо зітхаю: Література вмирає на полиці. Коли ж ти зрозумієш: Література не хоче лежати ні на твоїх домашніх , ні на книжкових полицях .
* Література в муках творчості народжується не для того, щоб лежати й припадати пилюкою. Вона хоче оселитися в тобі й жити. Література прагне жити в твоєму серці, у твоїх мозкових клітинах , прагне текти твоїми жилами, щоб литися твоєю кров’ю;
* Література не прагне бути модною, адже модна Література втрачає своє таїнство. Літературі не до вподоби, коли Її передають з рук в руки, адже її вбиває популярність. Вона ненавидить, коли Її затирають до дірок . Література не хоче ставати загальновживаною, книжка не любить читачів, які її читають тільки тому, що вона модна або тільки тому, що так треба;
* Література – мистецтво. А мистецтво – не комерція. Добре, коли автор орієнтується не на попит, а розуміє, що варто писати книжку навіть для однієї людини. І якщо рядки цієї книжки назавжди лишаться в серці того єдиного читача, то це означає, що праця не була марною;
* Література ридає, коли віддають на макулатуру її дітей;
* Література вмирає, коли її екранізують. Режисер розпинає Її душу й нав’язує тобі свою точку зору на те, якою саме вона має бути;
* Література корчиться від болю, коли чує бездарну критику.
А ще Література не припиняє століттями кричати у наші вуха: можете зневажати, цькувати або просто іґнорувати Літературу – вона все одно є. Є і вже не зникне і не помре. Адже мистецтво вічне, незалежно від того, приймаєте ви його чи викидаєте на смітник ; даєте дитині в школу на макулатуру чи ставите на лаковану полицю; аплодуєте йому чи плюєте на нього.
Пам’ятай: не стане примітивних критиків, не стане дорогих видавництв, а Література житиме. Не на полицях дорогих крамниць і не на брудних лавках бабусь на ринку. Ні, вона житиме в серцях Її творців і тих, кому вона необхідна, як ковток свіжого повітря. Видана чи невидана; визнана чи невизнана; прибуткова чи неприбуткова; стара чи новітня – неважливо. Якою б вона не була: вона НЕВМИРУЩА. Література - вогонь: когось здатна зігріти, когось обпекти, а когось спалити вщент. Для кожного вона своя - Література. Вона живе лише в тобі і вмирає лише з тобою.