Збірка: 00:00
В одну мить – і скорбота й залізо.
С криком хочу сказати: не так!
І ковтаючи сльози й попіл,
Я нервово хитаю мак...
Я біжу, захлинаюсь, тріпочу,
Я мовчу, бо сказати боюсь,
Я в граніті шукаю ніжність,
І тому ще болючіше б’юсь!
Ось іриси у вазі застигли,
У Дніпровій воді на вікні,
Це – не квіти, це ніби тіні...
Мов ті кроки в холодній воді.
Опікаючись запалом міста,
Я шукаю примару ясну,
Та сама, мов примара я стала,
Мов на варті я вічно без сну...
Талісман – це відламок асфальту!
Я від тебе пішла у ліси.
Я порвала всі чеки і бірки,
Все віддам я – чого не проси!
І ліхтар на балконі у пітьмі,
В павутинні... І мед, і цукор.
Цей схід заплямовано містом!
Тремтять в прохолоді руки...
Захлинатись і бігти знову,
Я забула, а, може, згадала?
Та коли я тебе востаннє
Просто по імені звала?!