Відображення
Лукреція Крон — 24/08/2008 - 23:08
Приходжу уві сні сама до себе,
Як привид із німої темноти
Немов спускаюся із зоряного неба,
Насправді ж вже не знаю де піти...
Сідаю біля ліжка і шепочу,
Читаю десь невпевнено вірші
І повертаюся назад, туди, щоночі,
Бо більше нікуди діватися душі
Тоді ти відкриваєш свої очі
І дивишся на мене у пітьмі
Вбирати спрагло в себе, може, схочеш
Рух тіней, що танцюють на стіні?
Ти ніби відображене страхіття
Моїх світів, моїх брудних думок,
Ти жах, який наснився в повноліття
В той день, що був найближчим до зірок
Ти тінь і попіл від моїх дарунків,
Комусь принесених на камінь уночі
Ти дивне плетення кривавих візерунків
На білому відкритому плечі
Ти відгук скриків радісно-шалених,
Безмежне море сліз і забуття
Ти обрис міст - покинутих, злиденних,
Всіх тих, з яких немає вороття
Мабуть страшитися тебе завжди я мала,
Зустрівши - опустити погляд вниз
Якби ж колись раптово не впізнала
Себе саму в глибинах твоїх рис...