Коктейль
Лукреція Крон — 23/07/2008 - 00:10
Я щось одне хотіла написати
Але немає ані хисту ані слів
І марно намагатися збирати
Шматочки скла на клаптиках світів
Сама прийшла до тебе тої ночі
З’явилася немов з німих зірок
І чула, як ти лагідно шепочеш
Втім не наважилась зробити тільки крок
І тихо сидячи в пітьмі німої спальні
Я дихала одним твоїм дощем
І бачила я сни - лише дзеркальні
Чи просто протилежні твоїх схем
У них все навпаки - пекельна проза
Замість твоїх небесно-білих хвиль
В них відчувається сама лише загроза
Все зовсім інше - ось твій власний стиль
І моторошно-бридко поринати
У карамельні ріки з запахом вина
Тягнути руки за солодкі чорні грати
Гидуючи все випити до дна
І порсатись у м’якоті малини
Шукаючи сліди чужих шляхів
Коли в уяві творяться картини
Напоєні коктейлем із жахів
Немає сили далі так плестися
Але не можу змусити себе піти
Бо щільно й лагідно одного дня сплелися
Усі думки навколо світу де є Ти...