Скло дощів
Лукреція Крон — 14/07/2008 - 22:24
Я темними шляхами знову
Через світи останніх снів
І через вічність випадкову
Ходитиму до тих країв
Літатиму до них щоночі
Не втомлена, проте пуста
Далека, а проте ще хочу
Побачити твої вуста
Почути як і що ти кажеш
Як впевнено звучать слова
Напевне знаю, що не зважиш
На те, чому сюди прийшла
Зі мною втомлено-невпинно
Читатимеш якісь рядки
Дивитимешся на світлини
Зневажиш знов чиїсь думки
Підноситиму урочисто
До рук твоїх я скло дощів
Незбиране, гірке навмисно
І зліплене з холодних слів
Захоплена твоєю тінню
Заплетена у шепіт хмар
Напоєна чудовим зіллям
Зготованим з німих примар
Не віддана твоїм героям
Проте прихильна їм віки
Розчинена безкрайнім морем
І перетворена в піски
Розсипана важким камінням
Загублена в пітьмі лісів
Занурена углиб корінням
Близька до позахмарних дів
Така одна, єдина, вічна
І прагну до твоїх обійм
Подібно як зоря північна
Все тягнеться в небесний прийм...