Солодке марево
Лукреція Крон — 9/07/2008 - 14:39
Солодке марево наповнило украй
Усе навколо - наче так і треба,
І по відльоті хмар величних зграй
Нас обнімало однакове синє небо.
На дні у склянці плаває все те,
Чого колись боялася й чекала
Проте не тоне - бо уже пусте
Сьогодні я забула як страждала.
Забула, що знущалася як кат
Над усіма, хто поруч, над собою,
Ти не пробачив би мені страшенних вад
Тож не ділитиму, напевне, їх з тобою...
Нехай вважатимеш що я зіграла роль,
Що несповна я розуму - можливо так і буде,
Бо у своєму царстві тільки я король
Я королева й свита, що б там не казали люди.
Я володію тим, чого давно нема
І граю у крокет без молотків і шару,
Наказую й виконую сама
Літаю залами - усміхнена примара...
З балконів я захоплено дивлюсь униз,
А ти боїшся щоб мені не впасти
В оточенні акторів ближніх антреприз
Я намагаюся власноруч вирок скласти.
І скоро ти або на вік втечеш,
Або вже стомишся над жартами сміятись
І щось залишиш, інше - забереш
Щоб десь надалі з іншою кохатись...