Нехай собі.
Я все одно зізнаюсь
у безкорисливій любові до
дощу,

нехай ти хмикнеш нетерпляче "ну ти -
дивний" (дурний у розумінні та плещу
про що не знаючи, як то мені властиво).
Але я все одно люблю цю зливу,
нехай би тільки щоб розважити
тебе, чи перекинутися
тихими й незлими
словами зблизька.

Хай собі
іде,
дрібними кульками
малюючи веселки
та німби до
рожевих
ліхтарів,
жене в побрижених калюжах чорні джази,
лопоче трубами та кидає безладні
вітвисті зблиски...

...Немає лиха -
просто вихідні
над хвилями у місті спорожнілім.
На острівці паркету пливемо
у самоті смішній і галасливій.
Нас оминула
нетерпляча ця стихія,
поплутавши про що вона веде.
Нема на що дивитись у вікні,
заклеєному навхрест -
тільки хмари й

вода
згори
та знизу
і те де.