Атлантичний океан
Tamara — 4/06/2008 - 17:47
Спекотний день, - билинки не схитне,
Палюче сонце царствує над літом,
У хвилі зве розгойдані мене
Безмежне океанське моноліття.
Безкрайньо-синє, аж вступити жах,
Яка ж могутня й сильна в нім душа є!
Вітрильниками грає у вітрах,
В пісках тільця медузні полишає.
Ось хвиля йде у береги, росте,
Із силою вдаряється, маліє,
Розсипавшись на квіття золоте,
На білопіння мирної надії,
І пелюстками горнеться до ніг,
Голубить ніжно і цілує тепло.
Та інша хвиля в синьому вогні
Услід летить,-
І береги аж терпнуть...
Я запливу в те лоно голубе,
Поніжуся у літеплі сьогодні.
Злились блакиті моря і небес,
З’єдналися стихії благородні.
Вітає Атлантичний,
день буя
І сіє сонця промені, як жито.
... В мені ж пульсує річечка моя, –
Полів дозрілих волошкова жилка.
© Тамара Ганенко