ПРИГОДИ НА БЕЗЛЮДНИХ ГОРАХ
Марко Вишневецький — 30/05/2008 - 11:53
ПРИГОДИ НА БЕЗЛЮДНИХ ГОРАХ
Літо 2004 року було надзвичайно дощовим. Гучні громи та яскраві блискавки наводили справжнісінький жах на людей.
В один із спекотних днів я та мої друзі не витримали нудного та одноманітного перебування вдома. Ми вирішили відпочити як дорослі,тобто без дорослих. Побувати в екстремальних умовах. І от я вам хочу розказати, що з цього всього вийшло.
Я уже згадував,що дощі цього літа лили мов з відра. Хмари,зда-валося,навіки закрили сонце. Річка Стрий у деяких місцях вийшла з берегів, і вода розтеклась по полях,трасах,селах.
Мої друзі та я ще у сонячні дні на велосипедах вирушили у наші сла-вні гори Карпати,які розташовані недалеко від нашого міста. У нас був один намет,казанок для їжі,деякі продукти та море ідей.
Ми були у Дубино,в дуже мальовничому місці. Навкруги - ліси,потічки. Гірське повітря просто п’янило своїм ароматом. Коли ми добрались до місця,то швиденько розмістили намет,приготували вече-рю.Вночі всі міцно спали, а вранці Степан першим вийшов із намету і мало не забув, як говорити від несподіванки. За ніч випало стільки до-щу,що всі навколишні потічки перетворились у бурхливі ріки. То ж наш намет красиво плив, а ми боялись вийти на світ Божий. Нам було явно не до жартів,бо ми досить далеко відпливли від місця ночівлі.
Навкруги була тільки вода,причому з крутими віражами,зносячи все не своєму шляху.Ми мокрі, холодні доїдали останні харчі.Потрібно було щось терміново робити,бо так довго ми витримати не змогли б.
І от нам вдалось сплести всі речі в одну мотузку,щоб, закидуючи її,зачепитись якось за дерева та вийти на сушу.На жаль,це було не так просто зробити, і ми були у відчаї.Нас так підкидувало,що жодної хви-лини ми могли бути від’єднані один від одного.Та, на щастя,зачепившись за сосну ,ми підтягнули свій намет до землі.Дощ таки не переставав падати .Я,Степан,Микола були такі голодні,що накинулись збирати гри-би та ягоди. Микола здогадався сховати сірники у красівки,то ж вони не намокли.Ми розпалили вогонь,наїлись та й давай думати про житло.
Наш намет трохи подерся,коли ми пливли по бурхливих річках,то спускаючись,то піднімаючись горами. Тож першу ніч ми спали на деревах,щоб на нас не напали тутешні звірі. З гілок ми зробили щось подібне до гнізд,як у птахів,щоб не попадати,коли заснем. Притулившись одне до одного,щоб було тепліше, ми стомлені заснули,як птахи у гнізді.
Першим хлопців розбудив я,бо нарешті дощ трохи перестав.Вигляд у нас був,я вам скажу,просто жалюгідний. Штани подерті,схожі на шорти,а замість сорочок висіло лахміття. Одним словом,ми вирішили зробити собі одяг.Назбирали листя з лопухів,скріпили травою і вийшли з цього непогані сорочки.
Свої житла ми вирішили зробити окремо,через два-три дерева кож-ний.Так було надійніше,бо могли бачити велику площу лісу.Вразі небез-пеки сповіщали один одного криком сови.
З нашої провізії у нас залишився казанок,трохи картоплі та консерви Картоплю відразу посадили на галявині,щоб зібрати уражай.У лісі назбирали дикого щавлю,тож наварили зупки.
Цілий день затратили на пошуки ягід,грибів,ремонту своїх жител. Обов’язково сушили гриби,бо ми не знали, скільки тут будем жити.
II частина
Одного теплого і сонячного дня, коли я розплющив очі, то відразу їх заплющив( думав, що ще сплю)...У моєму житлі сидів орел, та й ще не один,а зі своєю подругою. Вони вирішили висиджувати у моєму житлі яйця. Це було уже занадто! У моїй хаті вони вели себе, чесно кажучи, наг-лувато. Стали чистити своїми дзьобами мій жалюгідний одяг, волосся, думаючи що це пір’я, а я їх дитина. Степан з Миколою, дивлячись на та-ку хімчистку, зі сміху попадали з дерев. Та тільки Степанові не дуже по-щастило,бо він мав нещастя впасти прямісінько на дикого кабана, який грів-ся на сонечку біля дерева. І звір разом із Степаном, зі страху, так по-чав ганяти та рохкати, що їх не зупинив би ніхто. Зате Микола виявився вчасно кмітливим. Постоявши і витріщивши очі декілька секунд, він на-кинув намет на ганяючого кабана. То й ганяв доти, поки не врізався в де-рево. Тепер сміявся уже я! От так ми приручили кабана, якого найшла ці-ла сімейка. Орли нам несли яйця. Тож поряд з нами жило ще й сімейст-во орлів. Ми навчили птахів носити нам пошту з дерева на дерево.
III частина
Наш Шарик, тобто кабан був на диво дуже розумний. Водив свою сім’ю, нас стеріг. В разі небезпеки він голосно рохкав. Сімейство орлів- Васько, Грицько та Мотря- були вірними, бо вони завжди жили біля нас. Всі решту, коли виростали, то відлітали і до нас більше не повер-тались. Найвідважнішим і дуже бойовим був Васько. Одного дня він приніс нам шкуру з корови(напевно, бідна тварина заблукала і захворіла). Ми дуже втішились бо, висушивши шкуру ми зробили тепліший одяг. Зробили собі вудочки. Навчились ловити рибку. Мотря несла нам яєчки, картопелька дала гарний урожай.
Якось я залишився у своїй хатці, а Грицько прилетів до мене з пош-тою від хлопців. Вони пропонували прогулятись лісом.
Ліс уже змінював своє забарвлення з літнього на осіннє, тільки ялин-ки були, як завжди, зеленими. Пташки співали різноголосі пісні. Деякі готувались до зміни в природі. Їжачки бігали, де-не-де білочки перстри-бували з дерева на дерева, дятел вистукував красиві лісу.
Блукаючи лісом, ми натрапили на лежаче дерево. Під дією різних змін в природі, воно мало дивний вигляд. Доторкнувшись руками, ми бу-ли приємно вражені. Деревина була точнісінько, як гума, тож у нас, без сумніву, виникла ідея зробити повітряну кулю і повернутись додому!
Запрягши Шарика разом з цілим його сімейством, ми дотягли дере-вину до місця свого проживання. І тут почались великі роботи для повернення додому. Найшовши величезну галявину, ми розтягли так звану гуму, склали її вдвоє та на кінці зав’язали, зробивши маленьку дірочку. По декілька разів на день ми надували величезну кулю. Та я собі пригадав, що у нас був насос до велосипедів, тож ми дуже втішились такій знахідці.
Робота пішла значно швидше. І ось коли було все готово до відльо-ту, нам дуже шкода було розлучатись із своїми друзями...
Настав день нашого відльоту. Коли куля піднялась догори, то ми побачили, що знаходились далеко від міста. Наші орли довго нас супро-воджували, але потім повернулись назад.
Подорож на повітряній кулі- це захоплююче видовище. Ми були щасливі, що повертаємось додому. Правду кажучи, ми не уявляли, в якій стороні знаходиться наш дім. Вирішили летіти до першого міста і там зо-рієнтуватись, як дібратись додому.
Та в дорозі нас застала ніч. А на рано ми зрозуміли, що наша куля зачепилась за височезну ялину і ми вибратись не зможем. Внизу прірва, а з іншого боку непролазні хащі. Та немає зла, аби не вийшло на добре. От сумуємо ми у своїй „хатці” , а куля почала спускати повітря! Ну, хоч плач!
Та тут недалеко біля нас летів гелікоптер. Звичайно, пілоти нас за-брали до себе на борт. І ми щасливо добрались до самісінького Стрия. у нас же є аеродром. От так ми відпочили!