Кіт Мурко
Марко Вишневецький — 30/05/2008 - 11:50
Кіт Мурко
Хочу вам розповісти про моє життя – буття , про життя котяче або як то добре бути Котом.
У мене є мама , яка зветься Кіті . Коли мені виповнилось півтора місяця, мене від мами забрали . Приїхав хлопець, на ім’я Марко, і забрав мене до себе додому.
Так як я був ще маленький і дуже скучав за своєю мамою, то часом плакав, коли мене новий господар залишав самого. Марко бавився зі мною, пестив, годував. А ще я хочу розказати, що у Марка вдома, крім мене, є ще багато дивних тварин, яких я ніколи ще не бачив.
І тут починаються мої пригоди. У Марка настільки цікаво, що я дуже швидко звик і навіть почав забувати про свою маму.
Отже, в перший же день я відправився на освоєння нової території. От такої хатки я ще не бачив! В ній живе пташка, яку я хотів спіймати. Та вона завжди вчасно втікала і не бажала зі мною знайомитись. І ось одного разу клітка була відчинена, і я не довго думаюючи, заліз усередину. Напевно, я дуже кумедно виглядав , бо Марко та його мама сильно сміялися з мене. Можливо, хатка папуги була для мене трошки мала, бо мій хвостик виглядав назовні, хоч мені непогано було сидіти в клітці. Довкола все видно, за всім можна спостерігати, не виходячи назовні. Я попробував корму, і як він може таку гидоту їсти? Погойдався передніми лапами на його гойдалці та й вирішив зіскочити з Кузиної хатки.
Якось мандруючи по кімнатах будинку, я зайшов в ту кімнату, з якої завжди смачно пахне...Мене туди не пускають, бо я можу щось смачненьке вкрасти, за що мене потім карають! І от стрибнув я на стіл і став ходити. Чомусь не міг пройти по ньому, бо якась невидима стінка не давала цього зробити. Та це ж просто вода у якійсь скляній коробці ( тобто акваріум ), у якій плавають риби. Ну, думаю, зараз поласую! Але з акваріуму я напився тільки води, бо рибки плавають швидше, чим мої лапки.
А ще у Марка є один звір, якого він дуже любить! Моє знайомство з волохатим чудом, яке чомусь ні цвірінькало, ні нявкало, а лише мене лизало й гавкало, було цікавим! Я як його побачив, став шипіти, шерсть на мені дибки! Я хотів бути левом і його налякати. Але він продовжував ставитись до мене як гостинний госпо- дар! Навіть дозволив мені пити воду зі своєї миски, жити в його буді. Новим моїм товаришем і вірним другом став пес, на ім’я Пікі. Він такий тепленький та м’якенький, як моя мама. Часто лиже мені вушка, а я йому мордочку. Пікі і я разом спимо і так мені добре, як біля мами!
Коли песику дають кістку або якесь м’яско, то не дуже хоче зі мною ділитись – гарчить на мене, страшить, але не кусає. Я відступаю, бо все-таки Пікі старший, та все ж мені дещо залишає.
Я дуже люблю Марка, бо він часто бере мене на руки і починає гладити, чухати за вухом. Від такого задоволення я голосно муркочу. Всі кажуть, що я ношу своє ім’я на лобі, а чому так, сам не знаю. Напевно тому, мене назвали Мурчиком.
Я звичайний кіт-муркіт , люблю робити збитки та на сонечку грітись або на батареї.
От таке життя котяче! Мур-м’яу!