Рідний край
Марко Вишневецький — 30/05/2008 - 11:45
...Вже чути гук сови. Самотні тіні сновигають серед великих ялиць. Біліючий у темряві ночі місяця похилився над своїми дітьми- зірками. Завиваючи, великі та хижі вовки- сі-романці зачинали свою протяжну пісню. У їхніх очах туга самітника, який загублений у світі. Місячне світло ледь-ледь проникало крізь темні віти дерев. Накритий пеленою ліс, за-синав. У мороці ночі було тихо і ніхто не смів порушити спо-кою вільного вітру, що шелестів вітами, та одинокого струмка. Потічок також готувався до сну, сповільнюючи ходу. Сон продовжував полонити...