Кайдани
Kseniaster — 21/08/2016 - 22:16
Збірка: Трунок з глибин серця
Кайдани металеві ранять руки,
ні кроку, тихо, мовчки, як усі.
Чатують в темнім небі чорні круки,
вугіллям став звичайний білий сніг.
І ти стоїш, ти раб, а не людина,
ти страху повен скинути ярмо,
лякає мозок істини картина:
перед очима шлях твій і кермо.
Боїшся, що побачать всі довкола,
як ти зникаєш з вітром вдалині.
Та мусиш розірвати страху коло,
кайдани поховати у труні.
Аж ось свобода, дишуть вільно груди,
і сповнює тебе веселий сміх.
Але повинен правди не забути:
коли звільнився сам - врятуй усіх.
© 2004
Кількість рецензій: 2
Середня оцінка: 8.50