Ігри в правду
Satifo — 20/08/2016 - 20:15
Кажу тобі лиш те, що хочеш знати,
Тому не обвиняй мене в брехні.
Могла б тобі усю себе віддати,
Та віриш ти в ілюзії свої.
Отак життя й пливе нешвидким плином.
Моє все при мені. Й не видно дна.
Бери, що хочеш. А мої провини
Я якось далі понесу сама.
Крізь роки зволікань і мрій руїни,
Крізь наболіле «ми» й самотнє «я»,
Крізь чужі руки, губи, плечі, спини,
Я ж якось все це вже колись несла.
Крізь терни ті, які тобі не треба,
Світи примарні, що у них жила,
Голодне пекло і безкрайнє небо,
Й реальність, що між снами пролягла.
Я йду вперед, іду, і не спиняюсь,
Своє несу і горда голова.
Я та, хто є. За це не вибачаюсь.
А ти? Ну, якщо хочеш – доганяй…