Білі лілеї.
Володимир Василишин — 25/05/2008 - 15:38
Конкурс: Музика серця
Наснився сон. Лілеї білі
Зацвіли рясно у саду...
Дивуюсь я їх дивній силі
Бодай на мить – здолать біду.
Права Шевченкова поема:
Біла лілея – це краса,
Вона – одвічна всім проблема,
В душі бринить, немов оса.
Не лиш бринить. Отруйним жалом
Її пронизує наскрізь,
Наче джигітівським кинджалом –
Та лиш впіймать її – не лізь.
Нехай буде. Нехай зціляє.
Отрута вміру – це є лік,
Який всі вади виправляє...
Стає щасливим чоловік,
Який відчув, що отруївся
Жалом, що пахне, наче мед –
П’янкий і ароматний. Впився
Ним Діоген... І Архимед...
І я також... І ще багато
Таких, як я... І це є так...
Приходить в дім маленьке свято,
Коли в душі – кохання знак.
Лиш треба знакову особу
У миті цій. Вона б змогла
В бальзам перетворить хворобу –
В бальзам душевного тепла.
“Приходь! Чому ти забарилась?”-
Щоденно кличу я тебе!..
Невже дорога загубилась,
Що до прекрасного веде?!.
Приходь! А я буду чекати –
Хоч безліч часу, хоч сто літ...
Я тільки точно хочу знати,
Що мовлю я тобі: “Привіт!”-
Коли-небудь, де доведеться...
Тільки б немарно я чекав,
Коли б своїй Княгині Серця
Лілею білу я зірвав.
Володимир Василишин.