Сон
Лесь Щасливий — 23/05/2008 - 21:28
Збірка: Веселка
У п’ятницю після тяжкого навчального дня я, як завжди, прийшов додому. Нарешті міг відпочити, адже це був останній день тижня. Сів на м’яке крісло. Задерши голову догори, почав думати про всілякі речі. Пройшло небагато часу, як почув стукіт у вікно. З великим зусиллям, повернув голову. І, що ви думаєте, я побачив помаранчеву пташку. Підійшовши до вікна, почав розглядати маленьку. Вона виглядала, як вогняна куля; крила, які в неї були червоногарячого забарвлення, плавно переходили в апельсиновий тулуб. А найбільше мене зацікавило те, що дзьоб пташки був орлиним. Перший раз мої очі бачили таке прекрасне чудо природи.
— Відкрий вікно, Андрію, — нервово сказала вона, — я вже тут змерзла поки тебе дочекався.
Нижня щелепа в мене відпала (не кожного дня випадає бачити птаха, який говорить). З квадратними очима, я відкрив вікно. Пташка залетіла у кімнату, сіла на спинку дерев’яного стільчика і час від часу подивлялась на мене, начебто чекала запитань. Нарешті я зважився.
— Ти розмовляєш?!
— Так, а що тут незвичайного? — запиталась вона мене з іронією, наче в якогось дурника.
— Та так, нічого особливого, тільки те, що зараз зі мною розмовляє пташка, яка схожа на апельсин! — відповів я трохи підвищивши тон, не відійшовши від маленького шоку.
— По-перше, я не пташка, а птах. Люди називають мене помаранчевим Орлом. А по-друге, якщо ти, ще раз грубо щодо мене висловишся, я буду змушений покинути тебе! — обурився він.
Орел обернувся до мене хвостом.
— Вибач, будь-ласка, — промовив я, зрозумівши, що образив його, — я не навмисне, повір, я не хотів тебе образити... Я... просто... ніколи не бачив і не чув про птахів, які вміють спілкуватися з людьми.
Птах, начебто і не чув моїх вибачень, продовжував стояти до мене задом. Далі я зрозумів, що треба робити:
— Адже ж я перший раз маю змогу говорити з таким красивим і мужнім орлом, як ти, — ласкаво промовив я.
Орел обернувся до мене, усміхнувся, наче показував, що все мені прощає, закрив очі і через секунд три почав сяяти, чим раз тим більше, з його маленького хвоста виростав більший, різнобарвний хвіст. Ще, через декілька секунд і самий тулуб почав збільшуватись і набирати різних тонів забарвлення. За мить, і маленька пташка перетворилася у красиву жар-птицю. Не встиг і кліпнути, як вона зайнялася полум’ям. З несподіванки, відскочив назад. Спочатку злякався, а потім підійшов ближче і на моєму обличчі з’явилася непомітна посмішка. Я так милувався цим, неначе спостерігав за заходом сонця, або за веселим танком сніжинок. Хотілося, щоб це видовище ніколи не закінчувалося. Полум’я було сповнене любов’ю і добротою, яке надихало мене зробити щось хороше.
Довго наважуючись, я простягнув руку до вогню... і враз моє тіло теж охопило полум’я. Здригнулася душа, але цього разу я не злякався, бо я був сповнений радості, я відчував, як навіжено стукається моє серце, мені здавалося, що ось-ось і воно вискочить з грудей.
Ми з орлом піднялися вверх сантиметрів на сорок. Мені було так добре, що я згорнув повіки, а коли відкрив то побачив, що ми уже не в мене в квартирі. Ми літали між хмарами... Але я не переймався, знав, що все гаразд. Підлетівши до хмаринки, полум’я положило мене на неї і відразу ж вщухло.
— Ну все, друже, прощавай. Мені час в мій світ, — прийнявши свій попередній вигляд, сказав орел. — Адже ж я виконав своє завдання !.. Ти зрозумів, що таке добре слово.
— Яке слово ?..
Але було вже пізно. Орел зник так само, як і вогонь. Я знов закрив очі. Але замість того, щоб лежати на хмарці, опинився у своєму ліжку. Не хотілось вірити, що це був тільки сон. Скоренько забіг до кімнати, де зустрів свого вогняного друга. Став посеред кімнати і мало не заплакав. Щось мені засвітило у очі з кута кімнати. Підійшовши, зразу ж зрадів — це була пір’їнка, яка жевріла, як кусочок вугілля. На лиці пройнялась усмішка. І аж тепер я задумався, щодо слів орла. Я зрозумів, який чутливий наш внутрішній світ до слів. Уявити тільки собі, що твориться з душею, коли їй сказати, щось нехороше.
— Андрію, чого ти стоїш? Іди їсти... — сказала мені мама, потираючи руками очі.
Я скоренько заховав пір’ячко і радісно пішов на кухню.