Воля скорена, звихнута у дугу і заціплена хребтом на металевий м*ясний гак. У когось буде біфштекс на сніданок.
Воля належить ночам, теплим ковдрам, матрацам в під*їздах, зіркам на дахах, тим хто кохається і болюче кусає шию та плечі, дере спину і кричить без причини на зупинках маршруток, що аж ніяк не прибудуть до ранку. Я вагався чи ще повертатись так рано до дому.
Нам надіслали самостріли в поштові скриньки, мовляв, застріляться, якщо виживуть, передчасно, до початку зими, про весну вже всі забули, пам’ять продали за кілька літрів спиртного.
Хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу... Спитати, власне хочу – це осінь?