Glosa

  • Найактивніші автори
  • Найактивніші рецензенти
Головна

Звичка

Варвара Серафим — 24/10/2012 - 18:42

0
Увійти

Збірка: 365 митей

Ти звикла.

Гірко усміхаєшся. Колись не могла навіть припустити, що до усього можна звикнути.

Усіляке було: нещасливі кохання, пафосні зізнання, жалюгідні розставання, про які й тепер згадувати соромно. Сварки з мамою, що переростали у тижні мовчання, самотність, що вигризала тебе зсередини, не залишала у тобі нічого, у що можна було б закохатися. Навіть усмішки... Але це все якось пережила, адаптувалася, нещасливі кохання трансформувалися у щасливі, розставання перейшло у рядки щоденника, зізнання забулися. Залишилася лише самотність. Хоч ти уже давно не одна, стільки людей є тобі близькими. Та досі самотня.
Але й до самотності ти звикла. Змирилася з нею, не полюбила, але принаймні поважаєш її.

Думала, ніколи не звикнеш лише до одного - втрачати близьких людей. Вперше відчула цей біль, коли один з твоїх хлопців залишив тебе в порожній кімнаті, з відрізаними крильми і вичерпаною душею. Наївно думала, що це найстрашніше, що може статися. Але минув час, рани загоїлися, в інтернет-крамниці купила протези, і ось ти уже не крокуєш - летиш містом, демонструючи ошатні білі крила від "Прада". А за трохи і хлопець повернувся, наче ніколи й не зникав.

А потім життя по-справжньому випробувало тебе. Вперше, вдруге і втретє. Змусило переглянути погану п'єсу за одним і тим же сценарієм. І ти ламалася, щоразу, усі три рази. Так боліло, що думала, не мине цей біль уже ніколи. Так і нагадуватиме про себе щодня, щохвилини, щомиті. Їла себе поїдом, спогади, спогади, спогади, думки, щоденники, книги, квіти... найгірше запах квітів: зараз його просто не терпиш, навіть від весільних букетів сахаєшся.

Навіть десятої частини того, що в тебе в голові коїлося не могла розповісти. Ні найближчим, ні тим, хто просто хотів допомогти. Бо тільки починала говорити, тільки наважувалася - відразу бачила співчуття, відчувала, як тебе жаліють. І все. Вуста замикалися, замикалася сама душа - вона ненавидить коли її жаліють.

І всі щось радили, співчували, жаліли, були поруч, бо ти цього потребувала. І гострота відчуттів притупилася, емоції притихли, як ото шторм вщухає - помалу, але невпинно.

І біль, який спочатку окутував, наче густий туман, оточував звідусіль, помалу осів десь у зоні сонячного сплетіння, закам'янів. Каменюка під серцем просто стала частиною тебе - як рука чи нога. Вже й не помічаєш її, просто живеш. Боліти перестало. Зовсім.

Звикла.


  • Есе

Про автора

Ім'я
Варвара

Місце проживання
Серафим

Пошук

Жанри

Антиутопія Балада Верлібр Вірш Елегія Есе Казка Кіберпанк Мініатюра Містика Ода Оповідання Поема Постмодерн Притча Сатира і гумор Сонет Утопія Фантастика Фентезі
Усі теги

Різне

  • Правила користування
  • Наші друзі

Меню

  • Огляди книг
  • Конкурси
  • Список авторів
  • Збірки авторів
  • Матеріали користувачів
  • Рецензії користувачів

Користувацький вхід

  • Запитати новий пароль

Останні 7 матеріалів

Назва матеріалу Автор
авітаміноз bohemka
*** Ostap_Koza
*** Ostap_Koza
Франсуа Донасьєн Ostap_Koza
Глоса Ostap_Koza
На мокрому місці Ostap_Koza
Череватий чортик на полиці Ostap_Koza

Кращі 7 матеріалів

Назва матеріалу Автор
^^^*^^^ Джем Сьогодні
Дві любові Tamara
ТЕОРІЯ МІСТА Li-Tium
Червінці для Перевізника... Консуело
Свої-випадкові Бик Олександр
Знаєш, так склалося: люди – хронічні роботи... Черезова Варвара
Лялька з червоної глини. Черезова Варвара

Кращі 7 збірок

Назва збірки Автор
ЯКЕ?.. альця
чоловіки Ханна
У сутінках кімнатної душі Kira
Про те, що наболіло Любця
Притча про Щастя та Дитя (притча) libertus-proza
У твоїм полоні!!! Funki
навиворіт Джем Сьогодні

Авторські права на опубліковані матеріали, рецензії, та коментарі належать їх авторам.