Мені хтось у снах вже не дивиться в очі
І збуджує пам’ять щоранку, щоночі,
Примарно блукає видіням туману.
Та все це омана, немає роману.
Вчорашніми спогади випиті стали,
Так швидко минули, і як не сказали
Позбутись надії на «ще раз» - будь ласка,
Бо це була казка, сьогодні – поразка.
І ці дні годинами марно спливають,
Ніхто їх не спине, так швидко втікають
В чеканні на бажані цифри і звуки -
Позбавили б муки, тремтіли би руки.
Та я ж не здаюся, як завжди, умію
Ввімкнути свій холод, і стерти надію.
А те, як романтика моя зникає,
Ніхто хай не знає, ніхто не питає.