Не пригадую дотику
Кушнір Тарас — 28/02/2011 - 20:23
Збірка: Незавершена історія кохання
Не пригадую дотику сонця,
Срібних тіней на стінах церкви.
Тільки вечір викльовує очі,
Ліхтарі лиш безмовно мертві.
Непомітною постать в білому
щось шепоче на вухо сонцю,
Є у березні трохи інею,
щоб чужі посріблити очі.
І росою бриніти зваблено
на прим'яті тілами квіти...
Навіть зорі у небі парами,
Навіть в них виростають діти.
В невагомості зникають тіні
в прохолодних підвалах церкви.
На обличчі вже тане іній...
І щось губи лоскочуть тепле.