Світлі пагіння - обірвані вітром. Так темно...
Зорі ласкаво лоскочуть долоні мені.
Ночі тремтіння... На спокій чекати - даремно.
Місяць... Усе поглинає його промені.
Спи!.. Не будися у пам'яті, тільки сьогодні...
Спи!.. Перед ранням, готовим ступити на шлях.
Я - колискова, омріяна в сивій безодні...
Я - колискова, з холодним склепінням в очах.
Мабуть, у голосі (мабуть, в чужому) почую,
Що полудневі дощі промовляли колись.
Знову ім'я промовляю... В молитві і в сує.
Вже не благаю, гордую. Зажди!.. Повернись!..
...Очі вологі сліпить сивина павутини.
Ночі тремтіння... - Неначе й не було. - Була...
Бачу. Я бачу крізь хмари, крізь темряви стіни:
Світлі пагіння торкаються твого чола.